ВАСИЛЬ КОРОЛIВ-СТАРИЙ
Нечиста сила
Королів-Старий В.К. Нечиста сила: Казки: Для мол. та серед. шк. віку /
Упоряд. та передм. Ф.П.Погребенника; Худож. А.П.Василенко. — К.:
Веселка. 1990. — 208 с.: іл. - ISBN 5-301-00633-9.
Василь Королiв-Старий у передмовi до збiрки "Нечиста сила" писав: "Дарма, що iнтелiгентнi люди став ляться до "нечистоï сили" з легкою та добродушною посмiшкою. Дарма, що тепер не знайдеш освiченоï людини, котра йняла б вiри якомусь чортовинню. Однаково - найосвiченiша, найiнтелiгентнiша людина нашого вiку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось "злого духа". Найчастiш ця згадка буває тiльки словом лайки, тим завченим порожнiм звуком, що не має в собi жодного змiсту... Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чорто виння з нашого свiту, то ж чи не краще буде розповiдати про ньо го дiтям, як про персонiфiкованi сили природи, по змозi позбавляючи ïх елементiв зла та ворожостi?! Я - не педагог i, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєï помилки, з'явиться оця книжка казок, в яких собi дозволяю боронити перед дiтьми насамперед нашу, украïнську "нечисту силу", що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, нiж деякi iншi "сили", яких, на жаль, не звуть "нечистими".
У казках "Потерчата" та "Хуха-Моховинка" головними героями виступають мiфiчнi iстоти. Згiдно з повiр'ями наших предкiв, потерчата - душi дiтей, якi померли нехрещеними й стали боло тяними вогниками ("Потерчатка були малесенькi, зовсiм голi, з великими, блискучими очима й сторчоватими синенькими чуби ками на голiвках. Бiгли вони жваво, тiльки ж ïхнi маленькi кривi нiжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися впе ред дуже повiльно. Тим-то дяковi видавалося, що тi вогники тихо повзуть понад болотом, коливаються, як зачеплена головою лам падка в церквi."), Домовик - охоронець домашнього вогнища та родинних святинь, а Хуха - мiфiчна iстота, пухка, як мох, iнколи з'являлась перед очима людей, коли, добре натомившись, вони казали: "Хух!". Всi названi героï надiленi автором найкращими людськими рисами вдачi: Домовик i потерчата рятують п'янень кого дяка Оверка вiд загибелi, Хуха-Моховинка, забувши заподi яне ïй зло, рятує вiд смертi дiда-дереворуба ("Шкода стало Мо ховинцi старого, безпомiчного дiда. Забула вона й про те, як вiн зруйнував ïï хатку та вигнав з батькiвщини. Як хотiв вiн ïï заруба ти сокирою та на все життя зробив кривенькою".
Фантастичнi казки Василя Королева-Старого подiбнi до народних казок. Однак лiтературна казка має своï особливостi, що вiд рiзняють ïï вiд народноï. Читач бачить те, що вiдбувається, очима автора, який дiлиться з нами життєвими спостереженнями. Так, мудрий погляд Королева-Старого на життя вчить читачiв справедливо оцiнювати вчинки казкових героïв, розрiзняти добро i зло як у каз ках, так i в життi. Ще одна особливiсть лiтературноï казки - не традицiйна для жанру казки мова зi сталими зворотами, а iндивiду альна, авторська. У Королева-Старого вона витончена, шляхетна й трохи iронiчна. Без сумнiву, Королiв-Старий - талановитий письменник. Його талант виявився передусiм у вмiннi пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало. Вiн помiчав те, чого не бачили iншi.
Змальовуючи створiння, якi "невидимо живуть обiч з нами", Королiв-Старки намагався розширити межi уявлення про довколишнiй свiт природи й людини. Народи свiту протягом столiть творили свою iсторiю, з поко лiння в поколiння розвивали усну творчiсть. Письменник своєю книжкою казок неначе запитує читачiв: чи варто вiдмовлятися вiд тiєï багатющоï духовноï спадщини, яку людство створювало вi ками? I вiдповiдає: "Не варто!" Не замикаючись лише в рамках украïнського фольклору, нiй хоче зацiкавити юного читача мiфологiєю iнших народiв. Але для цього, зрозумiло, украïнська дити на має насамперед засвоïти нацiональну фольклорну стихiю. Окрiм того, автор покладає великi вади на те, що казки привча ють дiтей бути уважнiшими, чуйнiшими,добрiшими.
Недарма в хорi русалок мажорним акордом звучать слова:
Хай правда по свiту полине,
Щасливi най будуть всi люди...
Звiдцiль, з чарiвноï Вкраïни,
Хай радiсть розiйдеться всюди!
У казках "Потерчата" та "Хуха-Моховинка" головними героями виступають мiфiчнi iстоти. Згiдно з повiр'ями наших предкiв, потерчата - душi дiтей, якi померли нехрещеними й стали боло тяними вогниками ("Потерчатка були малесенькi, зовсiм голi, з великими, блискучими очима й сторчоватими синенькими чуби ками на голiвках. Бiгли вони жваво, тiльки ж ïхнi маленькi кривi нiжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися впе ред дуже повiльно. Тим-то дяковi видавалося, що тi вогники тихо повзуть понад болотом, коливаються, як зачеплена головою лам падка в церквi."), Домовик - охоронець домашнього вогнища та родинних святинь, а Хуха - мiфiчна iстота, пухка, як мох, iнколи з'являлась перед очима людей, коли, добре натомившись, вони казали: "Хух!". Всi названi героï надiленi автором найкращими людськими рисами вдачi: Домовик i потерчата рятують п'янень кого дяка Оверка вiд загибелi, Хуха-Моховинка, забувши заподi яне ïй зло, рятує вiд смертi дiда-дереворуба ("Шкода стало Мо ховинцi старого, безпомiчного дiда. Забула вона й про те, як вiн зруйнував ïï хатку та вигнав з батькiвщини. Як хотiв вiн ïï заруба ти сокирою та на все життя зробив кривенькою".
Фантастичнi казки Василя Королева-Старого подiбнi до народних казок. Однак лiтературна казка має своï особливостi, що вiд рiзняють ïï вiд народноï. Читач бачить те, що вiдбувається, очима автора, який дiлиться з нами життєвими спостереженнями. Так, мудрий погляд Королева-Старого на життя вчить читачiв справедливо оцiнювати вчинки казкових героïв, розрiзняти добро i зло як у каз ках, так i в життi. Ще одна особливiсть лiтературноï казки - не традицiйна для жанру казки мова зi сталими зворотами, а iндивiду альна, авторська. У Королева-Старого вона витончена, шляхетна й трохи iронiчна. Без сумнiву, Королiв-Старий - талановитий письменник. Його талант виявився передусiм у вмiннi пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало. Вiн помiчав те, чого не бачили iншi.
Змальовуючи створiння, якi "невидимо живуть обiч з нами", Королiв-Старки намагався розширити межi уявлення про довколишнiй свiт природи й людини. Народи свiту протягом столiть творили свою iсторiю, з поко лiння в поколiння розвивали усну творчiсть. Письменник своєю книжкою казок неначе запитує читачiв: чи варто вiдмовлятися вiд тiєï багатющоï духовноï спадщини, яку людство створювало вi ками? I вiдповiдає: "Не варто!" Не замикаючись лише в рамках украïнського фольклору, нiй хоче зацiкавити юного читача мiфологiєю iнших народiв. Але для цього, зрозумiло, украïнська дити на має насамперед засвоïти нацiональну фольклорну стихiю. Окрiм того, автор покладає великi вади на те, що казки привча ють дiтей бути уважнiшими, чуйнiшими,добрiшими.
Недарма в хорi русалок мажорним акордом звучать слова:
Хай правда по свiту полине,
Щасливi най будуть всi люди...
Звiдцiль, з чарiвноï Вкраïни,
Хай радiсть розiйдеться всюди!
Немає коментарів:
Дописати коментар